Силовое сопротивление граждан бандитской власти. Неполный список

[aillarionov]

«Чапанная война» в Поволжье 3-17 марта 1919 г. 
«Вилочное восстание» в Поволжье в январе-марте 1920 г. 
Тамбовское восстание 15 августа 1920 г. – 16 июля 1921 г. 
Чаппанское восстание в Чувашии 24-27 января 1921 г. 
Западно-Сибирское восстание 31 января – 2 июня 1921 г. (конец 1922 г.) 
Кронштадтское восстание 1-18 марта 1921 г. 
Зазейское восстание 4 января – 1 февраля 1924 г.  
Грузинское восстание 28 августа – 5 сентября 1924 г.
  
        Тунгусское восстание 1924-25 гг.
Якутское восстание 1927-28 гг.
Вторая гражданская война 1930-40 гг.
Уровское восстание 8-18 апреля 1931 г.
Восстание в Чечне в 1940-44 гг.
Усть-Усинское восстание 24 января – 2 февраля 1942 г.
  Хроника Усть-Усинского восстания
  Документы Усть-Усинского восстания
Экибастузская забастовка 22-29 января 1952 г.
Норильское восстание 26 мая – 4 августа 1953 г.
  Хроника Норильского восстания
Воркутинское восстание 17 июля – 1 августа 1953 г.
Кенгирское восстание 16 мая – 26 июня 1954 г.
  Хроника Кенгирского восстания
Неполный список лагерных волнений по Р.Пименову:
1946 – Колыма
1947 – Усть-Вымь (Коми АССР), Джезказган
1948 – Салехард. В печорских лагерях под руководством бывшего полковника Бориса Михеева повторена Усть-усинская попытка: освобождая лагеря один за другим, дойти до Воркуты. Повстанцы встречены в 100 км. от Воркуты и рассеяны боевыми самолетами, часть спаслась и партизанила в горах Урала. Михеев схвачен и приговорен к 25 годам заключения.
1950 – Салехард, Тайшет
1951 – Джезказган, Сахалин
1952 – Вожель (Коми АССР), Молотов, Красноярский край
1953 – Воркута, Норильск, Караганда, Колыма
1954 – Ревда (Свердловск), Карабаш (Урал), Тайшет, Решоты, Джезказган, Кенгир, Шерубай Нура, Балхаш, Сахалин.
1955 – Воркута, Соликамск, Потьма.
Восстание в Темиртау 1-4 августа 1959 г.
Волнения в Краснодаре 15-16 января 1961 г.
Новочеркасский расстрел 1-2 июня 1962 г.
Восстание на «Сторожевом» 8-9 ноября 1975 г.
Волнения в Алма-Ате 16-19 декабря 1986 г.

Система самоуправления восставших во время Кенгирского восстания

Руководителями подавления восстания составлена подробная «Схема организации руководящих органов массового неповиновения заключенных Степного лагеря» (ГА РФ Ф. З-9414 Оп. 1, Д. 228. Л. 18). Она была дважды опубликована в открытой печати. Хотя жесткость связей в ней сильно преувеличена, так как восставшие действовали не по команде, а по собственной инициативе, в целом, эта схема точно отражает систему самоуправления восставших.

Самоуправление восставших.
В подписях использована лексика документа ГА РФ, но написание фамилий уточнено по другим источникам.
1) Отдел «безпеки»: Слученков
2) Комендант и полицейский участок: Иващенко
3) Сыскное бюро: 1. Виктор «Ус»; 2. Мельников; 3. Хартонович
4) Тюрьма: Рябов
5) Отдел пропаганды: Кнопмус
6) Бюро сбора заявлений по так называемым злодеяниям: 1. Кондратас; 2. Литвинов Геннадий
7) Радиоузел: 1. Саприн; 2. Кострицкий; 3. Липко; 4. Курсаков; 5. Шахватов; 6. «Борис Александрович»; 7. Котенко
8) Рупористы: 1. Комаров; 2. Касимов; 3. Пескин; 4. Гриневич; 5. Зель; 6. Гончаров
9) Наглядная агитация: 1. Бойко; 2. Коротин
10) Распространители листовок: 1. Зехов; 2. Соболев; 3. Воробьев; 4. Ямасо-Чото; 5. Худенко
11) Стенная агитация: 1. Шиливский; 2. Густив; 3. Судороженко
12) Агитаторы: 1. Грикало; 2. Бакастов; 3. Сонич; 4. Король
13) Священники: 1. Куява; 2. Бережной; 3. поп Григорий; 4. поп Зора
14) Конспиративный центр:
15) Представители конспиративного центра: 1. Кондратас; 2. Виктор «Ус»; 3. Суничук; 4. Вахаев; 5. Келлер
16) Комиссия из заключенных: см. раздел «Руководство восстания»
16б) Ответственные дежурные: 1. Шиманская — 1 л/п; 2. Фиш — 2 л/п; 3. Гончаров — 3 л/п
17) Группа снабжения: Шиманская
18) Санитарная группа: Авакян
19) Военный отдел: Келлер
20) Командиры пунктов сопротивления и начальники штабов
21) 1-й л/п: 1. Ибрагимов; 2. Иващенко
22) 2-й л/п: 1. Лежава; 2. Вахаев
23) 3-й л/п: 1. Задорожный; 2. Долгополов
24) Хоз. двор: 1. Варуняк; 2. Драк
25) 1. Командиры корпусов; 2. Командиры бараков; 3. Командиры секций; 4. Командиры бригад; 5. Ударные отряды из чечен (sic!); 6. Контрольные посты
26) Механические мастерские по изготовлению холодного и огнестрельного оружия: 1. Кострицкий; 2. Явмейко; 3. Караташ
27) Лаборатория по изготовлению взрывчатых веществ: Лобастов
28) Хим. лаборатория по добыче водорода: Релен

Comments

[kabud.livejournal.com]

http://uk.wikipedia.org/wiki/Григор'ївське_повстання -

найбільше повстання проти радянської влади в Україні, що послідувало за виступом дислокованих в Таврії частин 6-ї радянської дивізії, які знаходилися під командуванням Матвія Григор’єва. Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 р.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Слуцьке_повстання

збройне повстання проти Радянської влади в районі Слуцька (Білорусь) в листопаді — грудні 1920 року.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Медвинське_повстання

Медвинське повстання — антибільшовицьке повстання українських селян Медвина на Богуславщині у 1920—1921 роках.

ВОССТАНИЯ ЗЕЛЕНЫХ

Період 1920—1921 став часом «зеленого потопу». Масова незадоволеність селянського населення продрозкладкою була підігріта демобілізацією з Червоної Армії. Окремі повстання «зелених» селянських повстанців охопили всю країну;

найбільш великим з них стало повстання «Зеленої Армії» А. С. Антонова на Тамбовщині.

Повстання неодноразово перекидалися також і на частини самої Червоної Армії, набраній в основному із селян. Так, 13 червня 1919 року, під час наступу Юденіча, сталися заколоти на фортах Червона Гірка і Сірий Кінь під Петроградом; 7—9 травня 1919 року в Україні колишній царський офіцер Григор'єв М.О., що перейшов у лютому 1918 року від петлюрівців до більшовиків, відмовляється відправляти свою дивізію на Румунський фронт для підтримки Угорської радянської республіки, і піднімає заколот, що спирався головним образом на селян, незадоволених продрозкладкою.


ОБОБЩЕННАЯ КАРТИНА ВОССТАНИЙ ПРОТИВ КРАСНЫХ.

..протистояли їй (КРАСНОЙ АРМИИ)... на руїнах Російської імперії... :

-Білогвардійські армії -

війська Верховного Правителя Росії адмірала О.В. Колчака,

Добровольча армія генерала А. І. Деникіна,

Північно-Західна армія генерала Н. Н. Юденіча,

Північна Армія і менш значні, у тому

числі Азіатська дивізія барона Унгерна);

озброєні формування козаків Дону:

-отаман О. М. Каледін, П. Н. Краснов,

-Оренбурга :отаман А. І. Дутов,

-Забайкалля : отаман Р. М. Семенов і др.;

ряд селянських армій «зелених» повстанців і «чорних» анархістів —

А. С. Антонов, М. А. Григор'єв, Н. І. Махно і пр.;

армії національних утворень, у тому числі війська Української Народної Республіки («петлюрівці»);

війська недовговічних есеро-меншовіцьких урядів (Народна Армія Комуча, Іжевська Народна Армія);

мали місце також бойові зіткнення з рядом іноземних армій (німці, поляки, Чехословакія і ін.)

Найбільшою складністю відрізнялася політична картина в Україні, контроль над різними частинами якої переходив з рук в руки

білих військ генерала Деникіна,

анархістів Нестора Махно,

уряду гетьмана П. П. Скоропадського,

Центральної Ради,

уряду С. В. Петлюри,

Західноукраїнська Народна Республіка),

різних радянських республік, на початковому періоді недовговічних,

повстанців отамана Григор'єва,

польських військ (1920),

німецьких і австрійських окупантів,

французьких окупантів (Одеса, 1919) тощо.